Використання інтерактивних методів навчання на уроках рідної мови в початковій школі Автор: Проценко Тетяна

Автор: Проценко Тетяна

               У Національній доктрині розвитку освіти України у XXI столітті пріоритетним напрямком у розвитку освіти є підготовка освічених людей, кваліфікованих спеціалістів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, освоєння і впровадження сучасних технологій.

           Прагнення постійно оптимізувати навчально-виховний процес зумовило появу нових і вдосконалення кращих педагогічних технологій, що використовувалися до цього часу. Подальший їх розвиток пов’язаний із орієнтацією на реалізацію сучасних концепцій освіти і виховання.

           Поняття «технологія» з’явилося на межі 40-50-х років ХХ століття. Його використання пов’язане, по-перше, із стрімким розвитком науково-технічного прогресу, який зумовив не тільки технологізацію виробничої сфери, а й гуманітарної, по-друге, з незадовільним станом традиційних форм і методів навчання.

          Ще на початку 20-х рр.. минулого століття  у  працях  відомих  педагогів  (І.П. Павлов, А.А. Ухтомський, С.Т. Шацький, В.М. Бехтерєв та ін..) з’являються терміни «педагогічна технологія». Минуло майже 100 років відтоді, а в сучасній педагогічній літературі й досі не існує єдиних, вичерпних визначень понять освітніх, педагогічних, навчальних технологій. Дослідники нараховують близько 300 трактувань цих термінів, що різняться не лише формою, а й за змістом, який у них вкладається. Одні науковці розуміють під терміном «технологія» управління педагогічними процесами, інші – способи організації діяльності учнів, різноманітні методи та прийоми досягнення педагогом навчальної мети тощо. У глосарії термінів ЮНЕСКО поняття «педагогічна технологія» трактується як конструювання та оцінювання освітніх процесів шляхом врахування людських, часових та інших ресурсів для досягнення ефективності освіти. 

До основних ознак технології належать:

    -стандартизація (єдина типова форма організації, проведення, здійснення чого-небудь)

-уніфікація процессу (зведення чого-небудь до єдиної форми, системи, єдиних нормативів)

-можливість його ефективного відтворення відповідно до заданих умов.

         Дослідження і впровадження у навчально-виховний процес сучасних методик є актуальним питанням, вивченню якого присвячено праці О.К.Дусавицького, Н.В. Рєпіна, Г.А. Цукермана, Ш.А. Амонашвілі, Д.Б. Ельконіна, В.В. Давидова та ін. Актуальність дослідження обумовлена тим, що українське суспільство на сучасному етапі розвитку має особливо гостру потребу в самостійних, творчих особистостях, що усвідомлюють свою суб’єктність. Така людина здатна реалістично оцінювати життєву ситуацію, її джерела, ставити перед собою прогресивні цілі, знаходити ефективні засоби для їх досягнення.

              І саме в початковій школі повинні сформуватися вищеперелічені риси особистості. Але сучасна початкова школа не є досконалою. «Однією з найсерйозніших хиб нашої школи є те, що, навчаючи дітей, працює переважно вчитель.» Цю думку Василя Сухомлинського можна застосувати до характеристики навчального процесу й на сучасному етапі. Праця учня, який сидить мовчки за партою, слухає вчителя і намагається запам’ятати те, що йому говорять, - не може забезпечити ні повноцінного формування особистості, ні найвищого щастя людини від успіхів у праці.

           На сучасному етапі розвитку освіти діти дійсно навчаються завдяки тому, що можуть повністю себе реалізувати. Вони не бояться висловити свою думку, критику, не бояться бути почутими. На таких уроках учитель повинен стати невидимим диригентом, який вміє вчасно почути, помітити, підтримати кожного учня. Коли діти працюють разом, вони формують навички, необхідні для самостійного життя:

-          розв’язувати конфлікти;

-          активно слухати;

-          критикувати думку, а не того, хто її висловив;

-          аналізувати;

-          приймати рішення.

                Школа має бути не підготовкою до життя, школа має бути життям. Досягнути цього можна, створюючи інтерактивне середовище навчання, використовуючи парні, групові, колективні форми діяльності.

       Тому в навчально-виховному процесі повинні ефективно використовуватися такі інноваційні технології:

- розвивальне навчання;

- інтерактивні технології;

- проектне навчання;

- гуманно-особистісна технологія;

-ТРВЗ (теорія розв’язування винахідницьких задач).

         Розробку елементів інтерактивного навчання знаходимо у працях В. О. Сухомлинського, учителів-новаторів 70-80-х років (Ш.Амонашвілі, В. Шаталова, Є. Ільїна, С. Лисенкової та ін..).

             Суть інтерактивного навчання полягає в тому, що взаємодія вчителя і учня  розуміється як безпосередня міжособистісна комунікація, найважливішою особливістю якої є здатність людини «брати на себе роль іншого», уявляти, як її сприймає партнер у спілкуванні або група, і відповідно інтерпретувати ситуацію та конструювати власні дії.

             Застосування цих технологій у навчанні дає змогу учням:

- ґрунтовно аналізувати навчальну інформацію, творчо підходити до засвоєння навчального матеріалу;

- навчитися слухати іншу людину, поважати альтернативну думку;

- моделювати і розв’язувати пізнавальні, життєві та соціальні ситуації, таким чином збагачуючи власний пізнавальний і соціальний досвід;

- учитися будувати конструктивні відносини в групі, визначати своє місце в ній, уникати конфліктів, розв’язувати їх, шукати компроміси, прагнути до діалогу, знаходити спільне розв’язання проблеми;

- розвивати навички проектної діяльності, самостійної роботи, виконання творчих робіт тощо.

             Інтерактивні технології потребують певної зміни у житті всього класу, а також значної кількості часу для підготовки як учнів, так і педагога. Починати необхідно з поступового використання технологій, доцільно навіть створити цілісний план поступового впровадження інтерактивних технологій. Краще старанно підготувати декілька інтерактивних занять у навчальному році, ніж часто проводити похапцем підготовлені «ігри».

            Використовуються спочатку такі прості інтерактивні технології: 

- робота в парах;

- робота в малих групах;

- мозковий штурм тощо.

           Для ефективного застосування інтерактивних технологій, вчитель повинен старанно планувати свою роботу, а саме: дати завдання учням для попередньої підготовки, прочитати, продумати, виконати самостійні підготовчі завдання.

              Вивчаючи тему «Ніколи не завдавай природі лиха» (М. Думич, «Гніздо») у 4 класі (урок читання), учні готують розповідь про лелек, енциклопедичні відомості про цих птахів, складають вірші, ребуси, кросворди, малюють малюють ілюстрації. За виконання діти беруться, враховуючи власні інтереси, індивідуально, в парах, у малих групах. Отже, щоб зрозуміти авторський задум, учні здобувають додаткові знання, виконують ряд творчих завдань. Їм легко визначити головну думку твору. Така робота над сприйманням художнього тексту сприяє покращенню навичок читання, викликає інтерес до цієї діяльності, формує в учнів морально-естетичні якості, розвиває їхні творчі здібності. Адже навчання молодшого школяра повинно бути цікавим, радісним і одночасно забезпечувати глибоке засвоєння програмового матеріалу.

               На одному занятті можна використовувати одну-дві інтерактивні вправи, а не цілий комплекс. Потрібно добирати такі інтерактивні вправи, які б дали учням «ключ» до засвоєння теми. При виконанні цих вправ відводиться необхідний час для обдумування завдання, щоб учні виконували його вдумливо, а не механічно або «граючись». Важливо провести спокійне глибоке обговорення за підсумками інтерактивної вправи.

                Серед інтерактивних методів навчання віддаємо перевагу побудові «асоціативного куща», читанню із зупинками, методам «Карусель», «Займи позицію», «Мозковий штурм», грі «Так-ні».

              Зупинимось на методі, який має назву «Побудова асоціативного куща». Вчитель визначає тему одним словом, а учні згадують все, що виникає в пам’яті стосовно цього слова. Спочатку виникають найстійкіші асоціації, потім другорядні. Вчитель фіксує відповіді у вигляді своєрідного «куща», який поступово «розростається». Цей метод універсальний на всіх етапах уроку, зокрема під час активізації, в основній частині, як засіб перевірки знань.

                  У 4 класі на уроці читання під час вивчення вищезгаданої теми у підготовці до сприймання нового тексту М. Думича «Гніздо» пропонується побудова «асоціативного куща».

                 Вчитель ставить питання: «Що ми довідались про лелек»?

1. Інформаційна група озвучує відомості про різні назви птаха, беручи інформацію з енциклопедичного словника.

2. Фольклорна група – підготовлені заздалегідь розповіді з народознавства, зокрема легенду про те, як чоловік став буслом.

3. Літературознавці – підготовлені відомості з додаткової літератури, в якій розповідається про лелек.

4. Читці - вміння виразно читати вірші про лелек.

5. Екологи - Закон з Конституції України (ст. 66) про охорону природи та занесення цього птаха до Червоної книги України.

6. Художники малюють цього птаха на оселі господаря.

7. Аналітики підсумовують сказане, роблять висновки про ставлення людей до цього птаха.

8. Секретар фіксує найцікавіші думки.

                    Отже, на дошці перед очима дітей виникає за їхніми відповідями цікавий «кущ», на «гілках» якого знаходяться відомості про птаха. Таким чином, навчання молодших школярів стає цікавим, радісним, водночас створюються умови для бажання читати, самостійно поповнювати свої знання, пробуджується емоційне задоволення, радість від отриманих знань і самого процесу їх засвоєння. Використання методу «асоціативного куща» будується на груповій (кооперативній) формі навчального процесу. Вона виникла як альтернатива існуючим традиційним формам навчання. В її основу покладено ідеї Ж.-Ж. Руссо, Й.Г.Песталоцці, Дж. Дьюї про вільний розвиток і виховання дитини. Всі недоліки фронтальної та індивідуальної діяльності вдало компенсує групова (робота в парах «Обличчям до обличчя»; «Один – удвох – усі разом»; ротаційні (змінювані) трійки; карусель; робота в малих групах).

                Методику застосування групової роботи навчання молодших школярів  потрібно впроваджувати поетапно.

         1 етап – привчаємо дітей співпрацювати у фронтальній навчальній діяльності з використанням таких прийомів:

а) для оцінювання своєї відповіді учень сам призначає «вчителя»;

б) у випадку виникнення труднощів під час відповіді, учень сам викликає собі помічника;

в) вводяться прийоми безсловесного спілкування: позначки «+» - згоден; «-» - не згоден; «!» - хочу додати, «?» - не зрозумів; використовуються жести, міміка; 

г) використовуються дидактичні ігри, які розвивають уміння слухати;

ґ) після кожної групової роботи обов’язково обговорювати з учнями успіхи виконаної діяльності.

Коли учні засвоїли прийоми та правила колективної співпраці, тоді вони готові працювати у складі малої групи.

      2 етап – перехід до систематичного використовування на уроці педагогічних прийомів, які наочно і практично переконують у важливості кооперації людей для досягнення ними найкращого результату:

-  залучення батьків учнів для наведення яскравих життєвих прикладів;

- аналіз успішно проведених конкурсів, вікторин, учнівських свят і подорожей на уроці;

- використання завдань, які б дали змогу учням на власному досвіді переконатися у користі їхньої спільної роботи. Наприклад: клас поділити на дві частини, щоб одна група учнів працювала індивідуально, а друга – парами. Всім дітям запропонувати подібні завдання – розгадати літературний кросворд до оповідання, який склали учні. (Діти, які працюють парами, мають виконати швидше і якісніше);

- поступове ускладнення змісту навчальних завдань, перехід від репродуктивних завдань до творчих, проблемно-пошукових, бо групова робота найбільш ефективна тоді, коли навчальний матеріал поєднує відоме учням з невідомим, що заохочує дітей до взаємодії один з одним.

                Отже, поступовість залучення молодших школярів до спільної діяльності в малих групах буде ефективною, якщо її організовувати систематично.

            Активізувати учнів допомагає така форма роботи, як «Мозковий штурм». Діти не бояться висловлюватися. Саме цю форму роботи використовуємо для узагальнення вивченого матеріалу, для активізації опорних знань під час підготовки до вивчення нової теми. Наприклад, при вивченні у 3 класі теми «Будова слова», можна пропунувати такі питання:

-          Що таке основа?

-          З яких частин вона може складатися?

-          Що ви дізналися про кожну з них?

-          Як розібрати слово за будовою?

Особливо цінним у роботі групи вважаємо те, що учні мають можливість виконувати різні ролі, а саме:

-          партнерів, що вчаться співробітництва;

-          учасників, які шукають альтернативного вирішення проблеми;

-          мислителів, що аналізують взаємозв’язки між явищами;

-          співрозмовників, які вміють активно слухати, підтримувати розмову; досягати згоди, домовлятися;

-          експертів, що аналізують проблему;

-          друзів, які піклуються один про одного, допомагають, довіряють.

              Іншим ефективним видом діяльності є метод, який допомагає провести дискусію зі спірної, суперечливої теми,- «Займи позицію».  Він дає можливість висловитися кожному учневі, продемонструвати різні думки, обґрунтувати свою позицію або перейти на іншу в будь-який час, якщо вас переконали, та назвати більш вагомі аргументи. Наприклад, об’єднуємо клас у 3 групи. Кожній подаємо початок легенди і пропонуємо її закінчити. Потім представник кожної групи зачитує складену легенду. Всім учням дозволяємо встати і підійти до того, чия легенда найбільше сподобалась. Тоді, виступаючи у ролі журналіста,  беремо у цих дітей інтерв’ю, чому вони перейшли в іншу групу.

                 Позитивний ефект має один з різновидів кооперативного навчання «Карусель». Ця технологія застосовується:

-          для обговорення будь-якої гострої проблеми з діаметрально протилежних позицій;

-          для збирання інформації з якої-небудь теми;

-          для інтенсивної перевірки обсягу і глибини наявних знань;

-          для розвитку вмінь аргументувати власну позицію.

                        Наприклад, при повторенні вивченого матеріалу про займенник у 4 класі можна використати цю технологію. У класі працюватиме дві каруселі. Внутрішнє коло учнів, які сидять один навпроти іншого, – нерухоме, а зовнішнє – рухливе.

Учням необхідно відповісти на запитання:

-          Як змінюється займенник?

-          На які питання відповідає?

-          На що вказує?

-          Яким членом речення виступає?

Коли група впорається із завданням, «запалює вогнище».

Перевірка. Розкажіть про результати своєї роботи за одним із зразків:

«Ми забули…»

«У нас все правильно.»

«Наша група добре знає правило.»

«Нам потрібно запам’ятати, що …»

               Сучасний  педагог у навчально – виховному процесі повинен намагатися вдосконалювати свою роботу, використовувати нові форми, методи, засоби, прийоми на уроках. Ілюструє думку народна мудрість: «Не навчайте дітей так, як навчали нас. Вони народилися в інший час.» Тому вчитель – майстер має розглядати кожного учня як окрему особистість з її поглядами, переконаннями, почуттями. Саме інноваційні технології, зокрема інтерактивні, передбачають розв’язання цього питання. Звичайно, що впровадження даних технологій не є легкою справою навіть для досвідченого педагога і потребує ґрунтовної підготовки (підбір матеріалів, складання плану, ретельне вивчення індивідуальних особливостей учнів класу та ін.). Але той вчитель, який прагне розкрити всі здібності і таланти своїх учнів, навчити їх вчитися, знаходити істину, обов’язково буде шукати шляхи вдосконалення своєї методики.

                         Заняття з використанням інтерактивних технологій проходять цікаво, продуктивно, знімають закомплексованість в учнів з різним рівнем навчальних досягнень. Головне, що відбувається розвиток творчих здібностей учнів, пізнавальних інтересів, значно зростає ефективність уроків читання, в учнів виникає бажання читати художню, наукову літературу, дитячі газети і журнали.

                         Використання інтерактивних технологій - це не самоціль. Це не лише засіб створення атмосфери співробітництва, порозуміння і доброзичливості, а й можливості дійсно зреалізувати основні засади особистісно-орієнтованого навчання.  Адже застосування інтерактивних технологій на уроках читання та рідної мови дає змогу створювати навчальне середовище, що допомагає учням формувати характер, розвивати світогляд, логічне мислення, зв’язне мовлення, виявляти і реалізовувати індивідуальні можливості.

Нестандартні уроки

                   На думку О. Антипової, В. Паламарчук, Д. Рум’янцевої та ін., суть нестандартного уроку полягає в такому структуруванні змісту і форм, яке б викликало насамперед інтерес учнів і сприяло їхньому оптимальному розвитку й вихованню. Л. Лухтай називає нестандартним такий урок, який не вкладається (повністю або частково) в межі виробленого дидактикою, на якому вчитель не дотримується чітких етапів навчального процесу, методів, традиційних видів роботи.Е. Печерська бачить головну особливість нестандартного уроку у викладанні певного матеріалу у формі, пов’язаній з численними асоціаціями, різними емоціями, що допомагає створити позитивну мотивацію навчальної діяльності.О. Митник і В. Шпак наголошують, що нестандартний урок народжується завдяки нестандартній педагогічній теорії, вдумливому самоаналізу діяльності вчителя, передбаченню перебігу тих процесів, які відбуваються на уроці, а найголовніше - завдяки відсутності штампів у педагогічній технології .

                      Як бачимо, у фаховій літературі, на сторінках періодичної преси відбувається дискусія щодо визначення сутності нестандартних уроків та цінності нових форм занять у навчанні, розвитку й вихованні учнів. Тож, "нестандартний урок як своєрідне педагогічне явище бурхливо розвивається, постійно набуваючи нових рис. Він - дитя перебудови суспільства і школи, і доля його пов’язана з долею цього процесу".

О. Антипова, Д. Рум’янцева і В. Паламарчук, простежуючи історію розвитку уроку як основної форми навчання в школі, зауважують, що нестандартні заняття виникали тоді, коли в суспільстві відбувалися кардинальні зміни, реформи. Так, у 20-х роках минулого століття народилися урок-суд, урок-диспут, урок-екскурсія, урок у полі, урок-ярмарок та ін., 60-ті роки дали життя коментованим і цілісним (узагальнюючим) урокам. Згодом кількість таких форм організації навчальної діяльності зросла. До речі, наразі можна нарахувати біля 50 нестандартних форм проведення уроків, які використовують учителі в своїй роботі.

                 Оскільки є нагальна потреба дати об’єктивну оцінку доцільності застосування нетрадиційних занять, визначити їх вагу та місце в системі навчання, в останнє десятиріччя практичний досвід застосування нових форм нестандартних уроків почала опановувати методика. Класифікація нестандартних уроків ще не склалася, але добірка їх уже досить різноманітна.  

                 Аналіз робіт науковців, методистів, ознайомлення з досвідом роботи педагогів-практиків, дають підстави заявити, що форми уроків, які застосовуються в сучасній початковій школі, можна згрупувати наступним чином:

• бінарні уроки;

• віршовані (римовані) уроки;

• інтегровані (міжпредметні) уроки;

• уроки-дискусії (урок-діалог, урок-диспут, урок запитань і відповідей, урок-засідання, урок - круглий стіл, урок-конгрес, урок-практикум, урок - прес-конференція, урок - проблемний стіл, урок-семінар, урок-суд, урок-телеміст);

• уроки-дослідження (урок-знайомство, урок - панорама ідей, урок-пошук, урок-самопізнання, урок "Слідство ведуть знатоки", урок "Що? Де? Коли?");

• уроки-звіти (урок-аукціон, урок-залік, урок-захист, урок-інтерв’ю, урок-екзамен, урок-ерудит, урок-композиція, урок-концерт, урок - огляд знань, урок-презентація, урок-ярмарок);

• уроки-змагання (урок - брейнг-ринг, урок-вікторина, урок-КВД - конкурс винахідливих та допитливих, урок-КВК - конкурс веселих та кмітливих, урок-конкурс, урок - мозкова атака, урок-турнір);

• уроки-мандрівки (урок-екскурс, урок-екскурсія, урок-марафон, урок-подорож);

• уроки - сюжетні замальовки (урок-віночок, урок-вечорниці, урок-драматизація, урок-казка, урок - картинна галерея, урок-ранок, урок-спектакль, урок-фестиваль, урок - усний журнал).

                       У запропонованій класифікації бінарні, віршовані та інтегровані уроки виділені окремо. Інші ж види уроків зібрані за групами, що відрізняються характером реалізації творчого потенціалу вчителя й учнів.

Вважається, що ця класифікація не суперечить підходу до уроку, виробленому в сучасній дидактиці. Бо головне завдання педагога - не тільки чітко усвідомлювати мету кожного окремого уроку, а й розуміти важливість проведеного заняття як органічної ланки загального ланцюжка даної теми, розділу, курсу, циклу, всього навчально-виховного процесу.

                     Однак є певні переваги використання форм уроків, що увійшли до описаної вище типології, оскільки вони дозволяють урізноманітнювати навчальну діяльність, відійти від чітких рамок стандартного уроку з його незмінною структурою: опитування, пояснення, закріплення, домашнє завдання; сприяють підвищенню активності учнів, а отже - і ефективності уроку. Стимулюючи творчу діяльність учителя та його вихованців, нестандартні уроки створюють сприятливі умови для співпраці, що є надзвичайно важливим у роботі початкової школи.

Підходи до класифікації нестандартних форм організації навчання та основні їх види

             Ефективність навчально-виховної роботи визначається не тільки методами викладання - учіння, а також і формами її організації. На жаль, на сучасному етапі розвитку дидактичної науки немає чіткого визначення цього поняття, його сутності як педагогічної категорії.

               Форма організації навчання як дидактична категорія означає зовнішній бік організації навчального процесу, пов’язаний з кількістю учнів, часом і місцем навчання, а також і з порядком його здійснення.

                Звичайно, ця організація залежить від вибору дидактичних методів, прийомів і засобів, розуміння цілей і завдань процесу навчання, втілення рекомендацій психологічної і педагогічної наук, зокрема дидактичних закономірностей і принципів у практику роботи педагогів. Проте активна і змістова взаємодія учителів і учнів полягають саме в організації навчального процесу .

              Проблема організаційних форм навчання є досить актуальним питанням. Воно ще остаточно не розв’язане. Основними напрямами вдосконалення організаційних форм навчання у дидактиці вважається модернізація змісту навчання, опрацювання та впровадження елементів індивідуалізації, технізації та створення навчально-пізнавальних модулів.

                  На сучасному етапі розвитку дидактичної науки є кілька варіантів класифікації форм організації навчання. Наприклад, В. Оконь поділяє їх на три групи:

- робота під час занять;

- домашня робота;

- робота після занять.

                     П. Підласий пропонує їхню класифікацію за такими ознаками:

за кількістю учнів - масові, колективні, групові, мікрогрупові, індивідуальні форми навчання; місцем навчання - шкільні форми: урок, робота в майстерні, на пришкільній дослідній ділянці, в лабораторії тощо; позашкільні форми: екскурсія, домашня самостійна робота, заняття на підприємстві;

дидактичною метою - форми теоретичного навчання: лекція, факультатив, гурток, конференція; комбінованого або змішаного навчання: урок, семінар, домашня робота, консультація.

               За кількістю учнів, як правило, виокремлюють індивідуальну і групову форми навчання. Індивідуальна форма навчання - найстаріша в історії педагогіки. В давнину вона полягала в індивідуальній реалізації певних дидактичних завдань учнів за безпосередньої допомоги вчителя. Таке навчання надавало можливість індивідуалізувати як зміст, так і темп навчання, що, своєю чергою, сприяло постійному й водночас докладному контролю за ходом і результатами пізнавальної діяльності. Педагог міг також контролювати власні навчальні дії і відповідно, вносити певні корективи, пристосовуючись до обставин. Таке навчання і в давнину, і на сучасному етапі дає високий ефект, тому що учень набуває певних знань, практичних навичок та вмінь за оптимальний для себе час, враховуючи свої психічні особливості та обсяг навчального матеріалу. Доконечною умовою отримання таких результатів є висока педагогічна майстерність учителів.

                         У сучасній дидактиці для визначення такої форми навчання вживають поняття "індивідуалізація навчання", "індивідуальний підхід до навчання".

                          Також достатньо широко використовується позаурочна форма навчання, до якої належать семінарські заняття, практикуми, факультативні заняття, екскурсії, предметні гуртки, спортивні секції, домашня навчальна робота, консультації, додаткові заняття, інструктажі, конференції тощо.

                         Творчі педагоги постійно вдосконалюють методику проведення класичного уроку, в результаті чого в навчальний процес впроваджуються нестандартні уроки.

                      Нестандартний урок - це імпровізоване навчальне заняття, що має нетрадиційну структуру.

                  Назви уроків дають деяке уявлення про цілі, завдання і методику проведення таких занять.

                   Нестандартні уроки спрямовані на активізацію навчально-пізнавальної діяльності учнів, бо вони глибоко зачіпають емоційно-мотиваційну сферу, формують дух змагальності, збуджують творчі сили, розвивають творче мислення, формують мотивацію навчально-пізнавальної та майбутньої професійної діяльності. Тому такі уроки найбільше подобаються учням, викликають у них творчий інтерес.

Від середини 70-х років XX ст. у вітчизняній школі починає спостерігатися зниження інтересу учнів до навчання. На це школа відреагувала нетрадиційними (неординарними) уроками, які ставлять за мету зацікавити дітей навчальною працею й утримати цей інтерес.

              Нетрадиційний, неординарний урок - це імпровізоване навчальне заняття, що має нетрадиційну структуру. Думки педагогів щодо таких уроків різні. Одні вбачають в них прогрес педагогічної думки, важливий шлях демократизації школи; інші - небезпечне порушення педагогічних принципів, відступом педагогів під натиском лінивих учнів, які не хочуть і не вміють серйозно трудитися.

                          Аналіз педагогічної літератури, практичного досвіду дав змогу виділити кілька десятків різних типів нетрадиційних уроків:

• уроки - ділові ігри;

• уроки - прес-конференції;

• уроки-змагання;

• уроки на зразок КВК;

• театралізовані уроки;

• уроки-консультації;

• комп’ютерні уроки;

• уроки з груповими формами роботи;

• уроки взаємонавчання учнів;

• уроки творчості;

• уроки-аукціони;

• уроки-заліки;

• уроки-семінари;

• бінарні уроки;

• інтегровані уроки;

• уроки-узагальнення;

• уроки-фантазії;

• уроки-ігри;

• уроки-суди;

• уроки пошуку істини;

• уроки-лекції "Парадокси";

• уроки-концерти;

• уроки-діалоги;

• уроки "Слідство ведуть знавці";

• уроки - рольові ігри;

• уроки-конференції;

• уроки - "кругове тренування";

• міжпредметні уроки;

• уроки-екскурсії;

• уроки-ігри "Поле чудес" тощо.

                 Нетрадиційні уроки більше подобаються учням, ніж звичайні буденні заняття з установленою структурою й режимом роботи, тому практикувати такі уроки доцільно кожному вчителю, однак перетворювати їх на панацею небажано.

                    До інших, нестандартних, форм організації навчального процесу в межах класно-урочної системи деякі вчені відносять:

• практикуми;

• лабораторні заняття;

• навчальні екскурсії на природу, в музей, на виставку, підприємство тощо.

• індивідуальні чи групові додаткові заняття за окремими навчальними темами або питаннями;

• факультативи;

• предметні гуртки тощо.

                    Семінари - одна із форм організованого повторення й контролю за вивченим навчальним матеріалом, який методично не відрізняється від семінару у вищій школі. Семінари реалізують дві функції - освітню й контрольно-перевірочну. Напередодні учням пропонується план проведення семінару, вказується література. Конспекти лекцій учні можуть використовувати, готуючись до повідомлення чи семінару. Як семінар-залік з окремих тем можна також проводити колоквіум.

                    Практикум - практичний різновид семінару, мета якого - формування розумового й трудового характеру, вміння проводити досліди. Практикуми проводяться переважно з предметів природничо-математичного циклу.

                   Лабораторні роботи або лабораторні заняття в загальноосвітній школі - один із видів самостійної роботи учнів. Вони виконують її за завданням учителя, застосовуючи навчальні прилади, інструменти тощо з метою вироблення умінь і навичок експериментальної роботи. Виконання лабораторних - обов’язкова вимога навчальної програми.

                  Навчальні екскурсії поглиблюють і конкретизують знання й уміння переважно з тих предметів, що й практикуми. Об’єктами навчальних екскурсій є промислові підприємства, наукові лабораторії, вищі навчальні заклади, музеї тощо. Вчитель має здійснювати підготовку до екскурсій.  

Перед їх проведенням учитель повідомляє учням мету й зміст екскурсії, знайомить з планом її проведення, зацікавлює нею. Після екскурсії підбиваються її підсумки, учні випускають альбоми, стенди, плакати.

Додаткові групові й індивідуальні заняття проводяться в позаурочний час або в групі продовженого дня. їх призначення - компенсувати відсутність знань в окремих учнів. Це може бути також робота з кращими учнями, наприклад, підготовка до предметних олімпіад. Окремі індивідуальні заняття проводяться вчителями вдома з дітьми, які не можуть відвідувати школу через хворобу.

                        Отже, форма організації навчання є важливою дидактичною проблемою, яка безпосередньо впливає на результативний компонент навчального процесу. Вона тісно пов’язана з методами і засобами навчання, бо кінцевий результат визначається комплексом дидактичних умов, серед яких важливе місце посідають організаційні форми навчання.

Розгляд структури деяких нестандартних уроків

Бінарні уроки

                Бінарними називаємо заняття, на яких матеріал даної теми уроку подається блоками різних предметів. При цьому такий нестандартний урок готують учителі-предметники, кожний із яких проводить етап (блок) уроку стосовно того предмета, який викладає. Проведенню таких занять передують наступні етапи підготовки:

• ознайомлення вчителів-предметників з чинними програмами;

• знаходження суміжних тем у програмах з різних предметів;

• складання структури майбутнього уроку;

• написання спільного плану-конспекту.

                       Однак не треба плутати етапи-блоки бінарного уроку з "блочними" уроками В.Ф. Шаталова (вчителя математики, досвід якого широко висвітлений у методичній літературі 80-х років минулого століття).      Уроки цього творчого педагога мають на меті подати матеріал кількох тем блоками, фіксуючи його на схемах-опорах, що допомагає школярам швидко осмислювати й запам’ятовувати формули, докази, а також виділяти головне, складати власні тези .

Віршовані (римовані) уроки

              На жаль, у фахових виданнях для початкової школи друкують дуже мало розробок віршованих уроків. А як би стали у пригоді ці знахідки тим, хто не здатний бути поетом, але щиро хоче опанувати ці нестандартні заняття.

           Зрозуміло, віршовані (римовані) - це такі нестандартні уроки, що проводяться у віршованій формі. Всі етапи такого уроку, всі завдання, задачі, пояснення - римовані тексти. Як правило, ці уроки підсумовують вивчені теми, тобто є узагальнюючими (систематизуючими), їх структура подібна до структури уроків узагальнення знань.

Важливо зазначити, що римовані уроки максимально зосереджують увагу школярів, бо матеріал подається стисло - віршами, і не можна пропустити основне, треба зуміти його чітко виділити й зробити певні висновки. Такі нестандартні уроки стають справжнім святом для учнів і вчителя.

Пропонується використовувати римовані заняття раз на місяць.

Спостереження показали, що після таких нестандартних уроків діти "грають у рими", а деякі, за свідченням батьків, пробують самі "складати" вірші.

Інтегровані уроки

              У сучасному педагогічному процесі значного розвитку набула ідея міжпредметної інтеграції.

               Інтегровані уроки ставлять за мету спресувати споріднений матеріал кількох предметів навколо однієї теми. Діти розглядають якесь явище, поняття з різних боків.

              Аналіз чинних програм для чотирирічної початкової школи та вивчення досвіду вчителів свідчить про широкі можливості для інтеграції навчального матеріалу з окремих предметів. Як зазначає О. Савченко, такі нестандартні уроки дають можливість учителеві разом із учнями опанувати значний за обсягом навчальний матеріал, домогтися формування міцних, усвідомлених міжпредметних зв’язків, уникнути дублювання у вивченні низки питань, досягти цілісності знань.

                Підготовка інтегрованих уроків передбачає:

• аналіз річного календарного планування;

• зіставлення матеріалу різних предметів для виділення тем, близьких за змістом або метою використання;

• визначення завдань уроку;

• "конструювання" уроку.

               Найбільш відповідальним етапом підготовки інтегрованого заняття, на нашу думку, є визначення завдань уроку. З огляду на це, справедливим буде виділення навчальної, розвивальної та виховної мети окремо для кожного з предметів, що інтегруються.

             Дидактичні особливості інтегрованих уроків чітко викладені в працях О. Савченко. У фаховій літературі останніх років можна знайти багато розробок інтегрованих уроків. Вивчення значної кількості таких уроків та власний досвід їх проведення дозволяють зробити висновок про наявність певної структури такої форми уроку.

             Перший етап проведення інтегрованого уроку - організаційний. Другий - ознайомлення з темою та метою. На третьому етапі під час актуалізації опорних знань учнів важливою є вступна бесіда, характерна особливість якої - актуалізація знань з усіх інтегрованих предметів. Час її проведення має бути не більше ніж 8-10 хвилин. Підготовка цього етапу уроку потребує від класовода особливої уваги: бесіда повинна бути змістовною, лаконічною, чіткою. Якщо уроки з різних предметів за однією темою проводяться окремо, вступна бесіда триває вдвічі (втричі) довше. Саме тому, об’єднання змісту навчальних дисциплін значно скорочує час на їх опанування і забезпечує різнобічне сприймання предметів чи явищ, що є безперечною перевагою інтеграції.

                     Наступні етапи інтегрованого уроку можуть проводитися по-різному, залежно від теми й мети конкретного уроку.

Цікаво, що характерною особливістю початкової школи більшості закордонних країн стало навчання за інтегрованими курсами. Варто наголосити, що методика проведення інтегрованого уроку вимагає від учителя високого професіоналізму та ерудиції. Якщо такі нестандартні уроки відбуваються систематично, це значно впливає на розвиток пізнавальних здібностей школярів. Савченко зазначає, що "змістовні, цілеспрямовані інтегровані уроки вносять у звичайний плин шкільного життя новизну, певною мірою знімають кордони предметного викладання і допомагають дітям емоційно і системно сприйняти деякі поняття, явища".

Уроки-дискусії

                    Відомо, що останні двадцять років триває пошук ефективних методів та прийомів навчання, завдяки яким пасивна позиція дитини має змінитися на активну.

                   Уроки-дискусії проводяться після вивчення певної теми, розділу програми. Мета таких уроків - поглиблення й систематизація знань школярів з предмета.

Такі нестандартні форми організації уроків обов’язково мають містити підготовчий етап. Учням повідомляють тему диспуту, засідання, конференції. Класовод ознайомлює їх з правилами культури спілкування.

Після обговорення правила затверджуються. Орієнтовні правила культури спілкування Ці правила кожний учитель може доповнити, враховуючи особливості дітей свого класу.

                  Уроки-дискусії дають прекрасну нагоду виявити різні позиції з певної проблеми або зі складного питання та залучити дітей до активної роботи, сприяють розвитку пізнавальних інтересів школярів, збагаченню лексичного запасу, необхідного для висловлення своїх думок як усно, так і письмово.

                 Уроки групи "уроки-дискусії" розширюють також досвід спілкування, бо особлива увага під час їх проведення приділяється саме формуванню вмінь запитувати й відповідати. "Школа повинна вчити дитину не лише відповідати, вона має навчити учня запитувати, оскільки вміння запитувати - це здатність відділяти відоме від невідомого, визначати об’єкт пошуку; це інструмент, за допомогою якого малий "дослідник" пізнає світ".

                   Ми розглянули лише деякі форми нестандартної роботи з учнями. Треба сказати, що така робота багато в чому залежить від вчителя, як генератора ідей в класі. Учні ж, у великій мірі, підтримують такі прагнення вчителя, допомагають йому в організації таких занять.